|
Для нашої малечі відкрили музей. Іграшковий В Києві на Кловському узвозі,8.
Тут можна потримати забавку в руках. Узнати її історію, яка має не одну тисячу років.
Спершу це була примітивна вузлова лялька – живуля, яка пов*язана з культовими ритуалами.
Робили її з ганчір’я, трави, соломи, листя...
Зараз такі ляльки зустрічаються в багатьох племенах Африки та Австралії.
Пізніше почали з’являтися дерев’яні іграшки, керамічні забавки.
Тераконові іграшки, свистульки та брязкальця, знаходять в різних похованнях.
Ляльки з відокремленими ногами та руками на території сучасної України з*явилися лише у V столітті до Різдва Христова .
Розвивалась цивілізація – змінювався матеріал, але тема залишається одна – фігурки тварин, ляльки, військове та побутове знаряддя, які готували дітей до майбутнього життя.
Іграшка – річ крихка
Діти є діти. Гублять, ламають.
Тож майже не залишилося колекцій старовинних іграшок.
Один із перших дослідників народної іграшки на Україні вважається Марко Грушевський (1865-1938) - чотириюрідний брат першого Президента Михайла Грушевського.
Саме він перший почав збирати, вивчати та досліджувати іграшку, яку власноруч робили і якою бавилися сільські діти. На початку ХХ століття вийшли його книги „Дитячі забавки та гри усякі...”( „Київська старина” 1904 р.) та „Дитина в звичаях і віруваннях українського народу” ( Львів 1906 р.).
Доля книжок та їхнього автора трагічна - Марка Грушевського страчено у 1938 році або в Биківні, або на Лук’янівці. Прах його так і не знайшли. А з книжок до нашого часу надійшло всього 3 примірника.
Справу Марка Грушевського продовжують його нащадки – онука Грушевська Валерія Львівна та правнука Левчук Ярослава Миколаївна.
Задяки їм проходять виставки іграшок в багатьох музеях, збираються майстри, відроджується пам’ять Марка Грушевського.
Одна із виставок проходила в Музеї іграшок взимку 2006 року. Показали дерев’яну народну іграшку, яку описав в своїх дослідженнях Марко Грушевський. Це і дзига, і арбалет, повітряний змій, лук, меч, ходулі, візочки – все, чим ще недавно бавилися не тільки сільські, але й міські діти.
Представили свої витвори народні майстри, які виготовляють народну іграшку по старовиній техніці: з трави, дерева, глини, кукурудзи, полотна, сиру....
Вимирає народна іграшка. Відмирають технології.
На грані зникнення іграшка з сиру.
Ця унікальна техніка існує виключно на Україні в Карпатах у двох селах Брустури та Річка у Косові. Помруть майстрині, і смачні іграшки залишаться тільки в музеях та в наукових описах.
Зараз всі магазини та базари завалені китайською примітивною іграшкою. Супермени, черепашки-нінзя, Барбі, динозаври витіснили з уяви дитини народних героїв та образи етнічної культури.
Саме через космополітичність сучасної іграшки дитина губить свою національну орієнтацію, звички, традиції, зрештою мову та державу...
Звідси дитяча агресія, різні збочення. Хлопчики мріють стати Павуками, дівчата – тупою білявкою Барбі.
На Україні під час хаосу збанкрутіли майже всі іграшкові фабрики.
«Мы старый мир разрушим. До основанья. А затем….»
Перекреслюючи всі надбання минулого, ми не беремо звідти найкращого.
Питання дитячого виховання при соціалізмі було на пріоритетному місці.
Починаючи з 30-х років існувала спеціальна комісія, яка затверджувала дитячу іграшку.
Іграшка – це засіб виховання дитини, зрештою, ідеологія. Без неї патріотів не виростити. Не буде патріотів – не буде Держави.
В совдепії було комуністичне виховання.
В Америці – американське.
А у нас зараз яке?
Зрештою, ми її маємо?
Влада підвищує «преміальні» за новонароджених. Остання цифра – 15000 гривень за другу дитину. А як їх виховувати? Ким вони будуть?
Але повернемося до музею.
Хочеться привітати берегинь іграшок – вони змогли знайти лінію національного відродження. В трьох невеликих залах виставлені найкращі зразки майже вікової історії.
І хоч колекція музею сформована переважно з іграшок 30-х років ХХ століття до часів Незалежності, музейники змогли провести національну ідею в українських ляльках, в гуцульских забавках, в м’яких іграшках радянського періоду, які виставлені для маленьких відвідувачів.
Завдяки дарункам сучасних майстрів представлено іграшки минулих століть.
Фонд музею налічує понад 10 тисяч одиниць. Місця, як завжди, не вистачає.
Але майже кожного місяця проводять нові виставки.
Діти з цікавістю розглядають забавки своїх рідних, а їхні батьки ностальгують, дивлячись на ведмедиків, коників, машинки, Чебурашок, згадуючи своє веселе та бешкетне дитинство. | 
