Главная
Регистрация
Вход
Суббота
21.10.2017
05:48
Приветствую Вас Гость | RSS
Журналіст Наталка Іванченко

Меню сайта

Категории каталога
Мои статьи [70]

Наш опрос
Які теми у ЗМІ Вас цікавлять найбільше?
Всего ответов: 28

 Каталог статей 
Главная » Статьи » Мои статьи

Прапор над Качанівкою

Прапор над Качанівкою

На землях Чернігівської губернії залишився невеликий архітектурний шматочок Царської Росії – родинний палац Тарновських.

В Качанівці, на березі річки Смош, за проектом російського архітектора Карла Бланка та українського зодчого Максима Масцепановим у ХVIII столітті було збудовано палац романтичного стилю.

Замовив цей райський куточок полководець, російський граф П.О.Румянцев-Задунайський у 1772 році, як свою літню резиденцію із величним парком.

Але найбільшого розквіту та слави Качанівка досягла саме при сім’ї Тарновських - українських колекціонерів та меценатів.

Палац набув риси російського класицизму, піднялися нові будівлі, закладається пейзажний парк, площею понад 600 га.

Качанівка стає культурно-мистецьким центром, де збирається творча інтелігенція.

Зачаровуючись місцевою красою, М.Глинка в Качанівці пише пісні, романси і свій шедевр - оперу «Руслан і Людмила». На честь Григорія Яковича була написана кантата «Гімн господарю», а розчулені Тарновські збудували альтанку, яку назвали ім’ям композитора.

Російський художник Павло Федотов знайшов у Качанівці свою радість і своє горе: до безтями закохався у племінницю Григорія Яковича Тарновського Юлію, але благословіння так і не одержав. З горя попав до лікарні, де й пробув майже все своє життя промовляючи «Юлія, Юлія, Юлія»...

У парку залишилися імена великих гостей Качанівки: дуб М.Гоголя, альтанка М.Глинки, галявина Т.Шевченка.

Тарас Шевченко вперше попав до Качанівки, коли Тарновські виписали до себе «на канікули» художника із Петербурга. У Тараса Григоровича з господарями склалися добрі стосунку. Сюди він приїздив у гостини, сюди відправив свою найкращу картину «Катерина», тут поховано його друга Григорія Честахівського. Останній передав у Качанівку особисті речі Кобзаря, його художні твори та рукописи, які стали часткою колекції Василя Тарновського.

Василь Васильович – молодший любив колекціонувати. Основу його зібрання склали національні раритети: козацькі регалії та безцінна шевченкіана. Тільки остання нараховувала понад 700 одиниць. Козацька добірка – одна із найкращих колекцій того часу. Василь Тарновський кохався козацьким минулим, вишукував найцікавіше, найцінніше, викладав шаленні гроші, купуючи раритетні речі, якими була наповненна Чернігівська земля.

Саме у його колекції була шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, гетьманські універсали, козацькі портрети...

Ці унікальні речі та самі господарі маєтку надихнули Іллю Рєпіна у написанні картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». В Качанівці художник провів майже все літо, змальовуючи козацькі реліквії, пейзажі, господарів садиби.

Пристрасть колекціонування та гостинність привели до межі розоріння родину Тарновських. Маєток було продано цукровому магнату Павлу Харитоненку, а унікальну колекцію – заповідано до Чернігівського губернського земства для створення музейної експозиції...

Боляче було віддавати Тарновському своє гніздо. Гнітили важкі думки. Розривалося серце. Подейкують, що й досі бродить душа Василя по маєтку, тужачи за минулим, вболіваючи за сучасне...

Після революції доля палацу особливо трагічна. Скарби розкрадені та знищені.

В розкішному палаці квартирувалися і державні установи, і будинок для безпритульних дітей, й лікувальні заклади. Лісгосп, рибгосп, колгосп – чого тільки не побачили та не витримали стіни цього палацу.

І лише у 1981 році радянська влада нарешті звернула увагу на перлину Чернігівщини - надали статус Державного історико-культурного заповідника «Качанівка». Надала – і забула. А реальне відродження почалося лише з 2001 року, коли заповідник став Національним.

В останні роки палац успішно реставрують .

Для відвідувачів відкрито ліву сторону палацу, де були бібліотека, лицарський (бальний) зал, велика їдальня, кімната-ліхтарик та житлові кімнати господарів.

У будинку, колишньої псарні, експонується колекція меблів ХVІІІ-ХІХ століття. Серед них зустрічаються й автентичні речі Качанівки. Більшість палацових речей розтягнуто по сільським маєткам. Там музейники знаходять свої «перлини», але викупити не можуть - все впирається в кошти.

На поповнення фондів музею держава виділяє аж 50000 грн. на рік. В тому році про ці кошти якось забули ...

Експонати ж треба закуповувати в антикварних салонах та в приватних колекціях.

Зараз кількість предметів музейного фонду складає майже 4000 одиниць.

В будинку понад 50 кімнат. Без належного фінансування в залах палацу ще довго буде чути гучну луну...

Директор заповідника Володимир Борисович Буренко на моє запитання про інвесторів скептично посміхнувся: «Наша країна ще не готова до меценатства».

Хоча колектив заповідника сподівається й на свої сили - проводять фестиваль „Качанівські музи”.

Для туристів відкрито два готеля-гуртожитка на 100 місць, скоро відкриється кафе та ресторан. Упорядковується припалацова територія , парк.

Чернігівська обласна рада обіцяє облаштувати дорогу до Качанівки.

Можливо зусиллями держави та ентузіастів Качанівка знову стане творчим центром півночі України, як це було у далекому ХІХ столітті, і поділить туристичну славу Уманської «Софіївки».

Одне тішить - над палацем знову замайорів прапор. Саме так, при Тарновських, сповіщали селян: до маєтку повернулися господарі.

Категория: Мои статьи | Добавил: ivanchenko (28.04.2008)
Просмотров: 562 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:

Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Copyright MyCorp © 2017
Создать бесплатный сайт с uCoz