|
 Історично склалося, що всі замки України щільно сконцентровані в Західній Україні.
Ще один розкручений палацовий регіон – Крим. Там по царським та татарським палацам топчуться зграї туристів, в захваті фотографуючись на фоні залишків колишніх імперій.
Степ України, який займає майже третину всієї країни, залишається туристично непривабливим. Експерти в цих регіонах не знаходять визначних архітектурних шедеврів, які можна назвати «дивом»: «Ну, що там можна побачити, окрім кам*яних баб та природних заповідників?»
Український степ на туристичній мапі має такі примітки: Донеччина – Святогорський монастир, Херсон – «Легендарна тачанка», «Асканія Нова», Запоріжжя - затоптаний маршрут Дніпрогес – Хортиця - Кам*яна могила.
А неподалік від Запоріжжя, у Василівці, знаходиться одна із найцікавіших національних архітектурних пам*яток – справжній палац. Туристичні експерти про це нагло забувають.
Нам про цей архітектурний шедевр детально написав директор Василівського державного історико-архітектурного музею-заповідника «Садиба Попова» Володимир Мєшков.
Опираючись на його розповідь, ми презентуємо вам цю забуту степову перлину – Садибу Попова.
Господар маєтку - генерал Василь Попов - був скоріше грузин, ніж росіянин. По материнській лінії - правнук царя Грузії Іраклія II Багратіоні-Мухрамського. Його честолюбство, гордість, гоноровість та фінансові можливості повністю відзеркалилися в архітектурі цих будинків. Геніальний архітектор Микола Бенуа та місцеві майстри-будівельники створили справжнє диво архітектури та містобудування. Завдяки їхньому таланту цей унікальний палацово-парковий ансамбль був відомий не тільки в Росії, а й за кордоном.
Історичний комплекс за своїм профілем - єдиний в Україні. Архітектурний комплекс -за свідченням фахівців з Петербурзького заповідника «Петродворец»- шедевр містобудування.Це творіння геніального російського архітектора XIX ст. Миколи Бенуа. Відвідувачів вражає не тільки незвичайна краса архітектури цих будівель, але й якість мурування стін та окремих деталей будівлі. Фахівці-будівельники підкреслюють,що якість і майстерність мурування стін та флігелів і,особливо, оглядової башти, безперечна. Це головне достоїнство об’єктів архітектурного комплексу. Тому не випадково музей-заповідник «Садиба Попова» включено до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення».
Архітектурний (палацовий) комплекс у маєтку “Васильєво” побудовано 1894 року руками місцевих майстрів, нащадків запорозьких козаків та кріпаків з Полтавщини і Чернігівщини, на кошти володаря маєтку генерала Василя Павловича Попова. Комплекс виконано у стилі еклектики (сполучення різних стилів). В цьому ж стилі виконані й окремі його елементи (будинок палацу та оглядова башта), а інші архітектури у вигляді мініатюрних палаців різних стилів: східний та північний флігелі – в псевдомавританському стилі; західний флігель («англійський замок») - в стилі неоготики; каретна побудована в звичайному стилі,що була характерна для господарських будівель Півдня Європи; конюшня - в стилі Північної Італії - епохи середньовіччя, тобто вона побудована в тому ж стилі, що і Московський Кремль (споруд такого стилю у Східній Європі лише дві: Кремль у Москві та конюшня у Василівці - так запевнив нас один з видатних знавців пам’яток архітектури світу проф. Байрамян з Москви). Матеріал для будівництва - місцевого виробництва.
Причиною зведення тут, у степовій зоні, “альтернативи” Воронцовському палацу в Алупці, був славетний Великий Луг - природна перлина України, оаза серед Дикого поля, яке загубленє водами Каховського водоймища. Великий Луг був годувальником та охоронцем багатьох народів, які тут мешкали протягом тисячоліть. Запорозькі козаки називали його “батьком”- він надавав їм їжу, хутро, деревину для флоту,паливо,корм для коней та худоби. Великий Луг був унікальним природним явищем: заливні луки,численні озера, річки, струмки, великі лісові масиви та гаї, болота. І все кишіло великим та малим звірем:лосі,ведмеді, олені,кабани,вовки,лисиці,зайці, бобри.Вода бурлила від риби та птиці. Саме сюди, у Великий Луг, ще з часів Потьомкіна приїздили на полювання з Москви та Петербургу, великі державні чини, генерали, міністри і навіть члени царської родини. Палацовий комплекс зведений як елітарна мисливська база для таких поважних гостей. Будували його з таким розрахунком, щоб вразити гостей і красою самого палацового комплексу, і затишком , що чекав мисливців після вдалого полювання. Для цього все було передбачено:гостей чекало 80 різних візків у каретній, близько сотні коней у величезній конюшні , багато мисливських собак у вольєрах. Тут були лазні на будь-який смак: російська, фінська, турецька, римська; у погребах зберігали кращі вина; в розпорядженні гостей були бібліотека, більярд. При палаці був симфонічний оркестр, що розважав великих гостей, які відпочивали у двох флігелях та прогулювалися по великому парку.
Після революції, у грудні 1925 року, сюди приїздить А.Макаренко у пошуках нового місця для своєї комуни безпритульників, але Уряд (“Наркомфін”) не дав йому грошей (30 тис.крб.) для переїзду, облаштування та ремонту будинків.
Будівля настільки вразила Макаренка, що він згадує про неї в своїй “Педагогічній поемі”. Але за радянських часів мало хто знав, де знаходиться це “диво”.
Цей ансамбль пішов у небуття як “нікому не потрібний палац царського генерала.”
Ще у 30-і роки були зруйновані деякі елементи комплексу: капличка, мури, фонтани, декоративна огорожа, наполовину розібраний будинок палацу, а раніше, на початку 20-х років знищено, порубано на дрова величезний парк, де,як свідчать документи, десятками росли дерева-гіганти завтовшки від 2,2 до 2,8 м...
Палац був приречений.
Завдяки Незалежності про це чудо згадали. Відродження палацу відбулося завдяки діяльності місцевого історико-культурного товариства “Спадщина”, яке, починаючи з осені 1989 року наполегливо вимагало від усіх рівней влади прийняти заходи із збереження залишків палацово-паркового ансамблю колишнього маєтку “Васильєве”, яке належало родині дворян Попових.
На базі вцілілих унікальних архітектурних споруд створили заповідник .
Фактично музей-заповідник розпочав свою діяльність з березня 1993 року.
У склад музею-заповідника “Садиба Попова” входять два комплекси: історичний та архітектурний.
До історичного комплексу входить“Садиба поміщика періоду освоєння Дикого поля”, який складається з 4-х споруд кінця ХVІІІ - 30-х років ХІХ ст.:
- житловий будинок поміщика (1790 р.);
- корівник (1835 р.);
- молочарня (цех переробки молока) -1836 рік;
- погріб (1830-ті роки).
Архітектурний комплекс (залишки палацового комплексу) складається з трьох флігелів (східний, західний та північний); оглядової башти;каретного двору;конюшні;будівлі електростанції, майстерні та головної башти зруйнованого палацу, що збереглася до цього часу.
Обидва комплекси є дуже цінними пам’ятками історії та культури.
Але, повноцінної реклами цей заповідник так і не має. Про нього чомусь забувають при всіх різнокольорових владах. Мабуть, Хортиця і Дніпрогес ближче до Києва, ніж унікальна «Садиба Попова»…
Хоча Василівка має вигідне географічне розташування для того, щоб використовувати «Садибу Попова» як значний туристичний та культурний центр на півдні України - саме такий напрямок передбачає концепція розвитку і збереження пам’яток цього музейного закладу.
Журнал "Музеї України" продовжує піар-кампанію цього унікального творіння. Приїздіть!
Н.Іванченко,шеф-редактор журналу «Музеї України» |
