|
Російська гордість, Третьяковська галерея, виставляє в своїх залах крадені речі.
Наприклад, «Два вершники» ХІ століття, та мозаїка “Дмитрій Солунський”ХІІ століття, унікальні пам’ятки Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Орієнтована вартість останнього на аукціоні Сотбіс може зашкалювати за 100 мільйонів доларів.
До речі, це не єдині українські перлини, які фігурують у фондах російських музеїв.
Ми вже провели не одне розслідування по українських предметах в російських музеях.
Вкрадена спадщина Михайлівського собору – ще один прикрий факт російської крадіжки вУкраїні.
На сьогодні, дослідники знайшли в Росії 26 пам’яток з Михайлівського Золотоверхого собору.
Історія пограбування російськими музейниками Михайлівського собору досить детективна. Даємо версію кандидата історичних наук С.Кота. (Спеццентр НАН України).
Перед знищенням собору, в 1934-1936 роках, демонтажем Михайлівських мозаїк керував професор В.Фролов. Реставрацію демонтованих, зі стін собору речей, проводили в Республіканських експерементальних реставраційних майстернях, під керівництвом московського реставратора П.Юкіна.
У 1936 році, до реставраційних майстерень, заглянув завідувач давньоруського відділу Третьяковської галереї.
І тоді, в фондах Третьяковської галереї "засвітилися " три Михайлівські пам’ятки, які були, начебто, передані Київським музеєм Російського мистецтва.
Архівні документи в Києві, не підтверджують такої передачі, тим більше, нема й згадки про зберігання цих фресок, у київському музеї.
Так було скоєно перше пограбування.
Наступний злочин — у 1938 році, під час всесоюзної виставки, присвяченої 750-річчю “Слова об полку Ігоревім”.
На виставку до Третьяковської галереї, було перевезено ще кілька пам’яток ХІ-ХІІ століття, Михайлівського собору. Україна офіційно уклала угоду про передачу галереї творів давньоруського мистецтва, для тимчасового експонування. Серед них, була найцінніша мозаїка собору “Дмитрій Солунський”.
Твори так і не повернулися.
Тоді, питання про повернення фресок на Україну, піднімалося зразу ж після виставки.
Після довгого мовчання, навесні 1941 року, російська сторона всі документи сфальсифікувала. Ці папери фігурують і понині.
Й досі, російська сторона, нахабно стверджує, що більшість творів було передано після вищезгаданої виставки, а мозаїку “Дмитрій Солунський”, ХІІ століття, начебто “тупі” українці обміняли на якісь 11 невеликих, живописних творів кінця ХІХ – поч. ХХ століття.
Розібратися в спірних моментах завадила війна. Зараз на руках, вже є необхідні документи. Залишилось мати державну волю для продовження переговорів.
Крім того, після війни, під час повернення музейних цінностей з Німеччини, 18 пам’яток Михайлівського собору «випадково» поступили до російських музеїв. Всі переміщення, були зафіксовані американцями, які повернули в колишній СРСР, понад півмільйона музейних експонатів. Багато чого так і не дійшло до державних сховищ. Загубилися й деякі речі Михайлівського собору.
Всі ці неймовірні факти з’ясувалися під час відбудови Михайлівського Золотоверхого собору.
За часи Незалежності, українські дослідники, змогли вивчити і скласти каталог, усіх відомих збережених фрагментів мозаїк та фресок собору, як в Україні, так і за її межами. За цей час було досліджено близько 90 фондів, 600 архівних справ.
Докази знайдено.
Спадщину Михайлівського Золотоверхого собору, Росія нагло викрала!
На підставі наданих документів, Росія визнала право України лише на 11 фресок .Інстинкт російських музейників не випустив із стін музеїв найцінніше – нам не віддали ні одної мозаїки. Речі Михайлівського собору й досі прикрашають Третьяковську галерею, Державний музей Російського мистецтва ( Санкт-Петербург) та Новгородський об´єднаний історико-культурний заповідник.
І все ж таки, це перемога України! Здається, це єдиний безпрецедентний випадок, коли Росія щось віддала Україні.
Фрески передавали у два етапи.
У 2001 році – 4 фрески, які зараз експонуються в Михайлівському соборі, та у 2004 році – 7 фресок.
Останні ще й досі лежать в ящиках.
Мабуть, чекають справжнього Господаря Держави, який не тільки відкриє ці ящики, але й збере всю українську спадщину, розпорошену по країнам.
Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу "Музеї України" | 
