| Подружжя Топех з Буштину | Три роки тому Надія Іванівна Капустіна, директор Дніпропетровського Історичного музею, зібрала своїх колег на фестиваль.
Після нього музейники роз’їхалися з вірою, що наступні фестини пройдуть в іншому регіоні.
Але, не судилося. Ні один регіональний князьок не наважився прийняти та профінансувати Всеукраїнський музейний фестиваль.
Для культури ніколи коштів не вистачає…
І ось, у Дніпропетровську, вдруге збираються музейники, аби
поспілкуватися, поділитися досвідом і показати етнічну різноманітність
України.
| Полтавська вишивка | У
виставкових залах музею було розгорнуто 41 міні- виставки. Всього ж
учасників було понад три сотні. «Це значно більше, ніж минулого разу, -
підкреслює Надія Капустіна. – Фестиваль стає популярним серед музеїв.
Колеги приїжджають за досвідом, розказують про свої здобутки, про свою
роботу, діляться наболілим. Я дуже задоволена, що ми знову всі
зібралися . Хай і мої земляки побачать нашу барвисту Україну».
На фестивалі була представлена етнографія з багатьох куточків України.
| Буквар Т. Шевченка | Тут були і болгари, і кримські татари, і бойки, поліщуки… і, навіть, готи – прадавні мешканці степової України.
Вразила презентація виставки «Зимові заняття поліщуків: ткацтво і різьбярство» Житомирського краєзнавчого музею.
| Виставка Житомирського краєзнавчого музею |
Музейні співробітники майстерно працювали на справжньому ткацькому
станку й вирізали дерев’яні ложки. Житомиряни бідкаються – майже не
залишилося майстринь, нема сировини. Коноплю вирощувати заборонили. А
вона, як вино – чим довше вилежується, тим краще прядеться.... Ось і
відправляють бабусині станки або на горища, або в печі… Їздять
музейники по області – останнє рятують. Дерев’яні українські ложки
-китайський ширпотріб витісняє…
На фестиваль привезли справжні раритети. Фахівці з захватом роздивлялися більшість експонатів.
Чого тільки варті тканини 17 століття з Чернігівського історичного
музею. Колись такі полотна виставлялися в сумнозвісній Катерининській
церкві. Церква більше року знаходилася в облозі – церковнослужителі
ніяк не могли поділити між собою культову споруду. А тим часом музейні
експонати залишилися без нагляду. В церкву нікого не пускали…. Добре,
що більшість експонатів збереглися, але зараз показувати їх нема де – в
музеї площ не вистачає…
Полтавський краєзнавчий музей завісив стіни своїми неповторними
рушниками та мережками. Не одна майстриня зупинялася в захваті біля
розшитого полотна.
| Барвиста Луганщина | Або
вишукане розмаїття кримсько-татарської вишивки, різнобарвний одяг
луганщини, вінницькі вишиванки, унікальні болгарські рушники…
Біля стенду приватного музею в Буштині завмирали не тільки
музейники, а й всі відвідувачі. «Такою колекцією не похвалиться
державний музей» - заздрісно зітхала директор Самбірського
історико-етнографічного музею «Бойківщина» Роксолана Данчин.
«А скільки тут мого труда! - Відказує директор цього невеликого
музею Наталя Топеха.-Всі сорочки приходилося кілька раз вручну
перепрати, на сонці висушити. Тільки фахівці вірять, що це старий одяг
– такі вони біленькі та яскраві. А сучасні господині як перуть? В
автомати закинули, в приміщенні висушили – і все. А полотно руки та
сонечко любить. Скільки раз я свої руки стирала до крові...» Важка
праця музейників…
Подружжя Топех замовляють копії своїх експонатів у майстринь і всім
бажаючим продають. І промисел не вмирає, і люди до автентичності
привчаються. Та й жива копійка в музеї з΄являється… І як гарно ж
виходить! Повірте, навіть у Дніпропетровську купляли…
Наш журнал «Музеї України» вже не один раз писав про проблеми цього
маленького музею: на будиночок вже кілька років зазіхає місцева влада.
Була не одна судова справа. І після того, як підключилися журналісти,
проблема майже вирішилась. «У нас просто опускалися руки. Після
публікації в журналі «Музеї України», підтримки в Інтернеті, неначе
крила виросли – всміхається пані Наталя. – Нам почали дзвонити,
підтримувати. Навіть, гроші пропонували…Для нас дуже важлива така
моральна підтримка. Ми вдячні всім, хто нас захищав і підтримував». І
запрошують до свого музею – без подарунка не випустять. Редактору
журналу «Музеї України» за допомогу передали справжню бойківську
сорочку. Хай носить. Він того заслуговує…
На фестиваль більшість музеїв приїхали зі своїми виданнями, з відеофільмами.
| Музейні видання | Від
розмаїття книжок , буклетів, каталогів розбігалися очі. Але, як і
минулого разу, важко було знайти господаря цих друкованих скарбів. На
мій погляд, треба було надати кожному музею невеликий куточок – хай
особисто презентують свою продукцію, зрештою, продають. Де ще можна
знайти стільки краєзнавчої та культурологічної літератури?
Наклад таких видань - невеликий. В книгарнях подібну літературу майже не беруть. Ось й добре було б тут щось купити.
А так виставили всі видання докупи – роздивляйтеся!
Безликі якісь вийшли стенди…
Фестиваль закінчився. Ось визначать най-найкращих. Роздадуть дипломи та нагороди.
Роз’їдуться музейники знову до своїх проблем, до своїх музеїв – захищати землю, приміщення, рятувати і шукати нові раритети.
І чекати нового музейного свята. Може, ще хтось кошти знайде?
Невже, тільки в Дніпропетровську, на вулиці Карла Маркса, живуть патріоти?
Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»
|