Главная
Регистрация
Вход
Воскресенье
17.12.2017
11:00
Приветствую Вас Гость | RSS
Журналіст Наталка Іванченко

Меню сайта

Категории каталога
Мои статьи [70]

Наш опрос
Які теми у ЗМІ Вас цікавлять найбільше?
Всего ответов: 28

 Каталог статей 
Главная » Статьи » Мои статьи

Як можна у музеїв землю забрати


Як можна у музеїв землю забрати

На Самбірщині, в Львівській області, розвивається грандіозний скандал навколо чергової рейдерської атаки на історико-етнографічний музей «Бойківщина».

Знову зазіхають на землю музею. Таке враження, що держава ціленаправлено знищує музейну справу.

Історія Самбірського музею досить довга і терниста.

Музей засновано Товариством «Бойківщина» далекого 1928 року. Історія Самбірщини настільки багата, що за кілька років музейна збірка нараховувала вже понад 30000 фондових одиниць. Музей веде велику наукову роботу, видає друковані видання, бере участь в музейних з‘їздах, стає повноправним осередком культурного життя Самбірщини. В довоєнні часи музейна справа в Галичині була на високому рівні.

Але, 1954 року наказом Міністерства культури УРСР музей ліквідовано. Колекція розпорошена по різним музейним закладам. Багато раритетів осіли в українських музеях, а деякі речі так і залишилися за кордоном: стародруки - у Санкт-Петербурзі, історичні списи – у Німеччині. Музейний літопис було перервано.

І ось, 1990 року, на прохання культурно-просвітницького товариства ім. В.Кобільника, виконком Самбірської міської ради виділяє приміщення під музей. З 1991 року історико-етнографічний музей «Бойківщина» відновлює свою діяльність як філія Національного музею у Львові.

Музейне життя налагоджується. На сьогодні, загальна кількість фондових збережень становить понад 20000 одиниць. Музей стає самостійною структурою з обласним статусом. 1999 року оформив Державний акт на право постійного користування землею загальною площею 0,6080 га. Приміщення також передано музею на постійну основу.

Музейники тішилися, що побудують тут скансен – музей під відкритим небом. Почали готувати матеріали. Але, не так сталося, як гадалося.

Коли музею передали приміщення, на території вже знаходився тимчасовий збірно-розбірний павільйон чеського типу, який використовувався як тимчасова польова агрохімлабораторія.

Під час оформлення всіх документів для отримання Державного акту на землю, власника цього павільйону знайти не змогли. Так і залишили це місце за музеєм.

Пройшли роки. Дивним чином, у 2005 році, тимчасова архітектурна споруда без фундаменту (!) перейшла у власність громадянки Лучинин М.М .Є навіть документ «Свідоцтво про права власності на нерухоме майно».

І задумала нова господиня збудувати тут офісне приміщення. Але, все упирається в землю. Її треба якось приватизувати. Для ділової пані це теж не проблема. В міськраді з‘являється рішення «Про реконструкцію нежитлової будівлі під офісне приміщення».

Музейники про це – ні слухом, ні духом.

На засідання міськради нікого з музею не запросили, з проектом рішення не ознайомили, узгодження на вилучення земельної ділянки не було. Отже, було грубе порушення права землекористувача.

Коли музейників поставили перед фактом, що у них є новий сусід, вони починають своє розслідування.

У червні 2007 року, музей звертається до «Укрзахідпроектреставрації» із запитанням, чи є павільйон капітальною спорудою? Комісія приїхала, вивчила тимчасовий будиночок і підтвердила, що згідно схеми генплану під №2, павільйон не є капітальною спорудою.

Окрім того, вона знаходиться в аварійному стані та являє загрозу для перебування людей, як всередині, так і на території навколо неї. До того ж, виявлені нові факти – під павільйоном знаходяться підземні споруди, які не дають можливості будівництва капітального будинку на цьому місці.

Реакція у міськраді на всі ці папери була досить неадекватна. Директор музею Роксоляна Данчин з обуренням розказує : «Після ознайомлення з висновками

«Укрзахідпроектреставрації» представник міської ради зазначив, що таких листів хоч десять він може отримати за пляшку горілки».

У пані Роксолани виникає зустрічне питання: «За скільки ж пляшок горілки представник міської ради зробив таке безглузде рішення?».

Ще одна експертиза з Львівського науково-дослідного інституту підтвердила, павільйон - рухоме майно.

Справа потрапила до суду.

Здавалося б, з такими документами музей повинен виграти. Але, суд проходять на місцевому рівні. Музей суд програв…

Музейники в розпачі .

Я з пані Роксоляною зустрілася на Другому музейному фестивалі. Вона розповідала, що в травні їздила до Києва на зустріч з керівником одного впливового музейного фонду. Перша леді зустріла гарно, але поки ніякого результату .

Морально підтримують у Львові. В області взяли «на олівець».

У вересні до музею приїжджала делегація з обласної ради на чолі з виконуючим обов‘язки голови облради Горенем М.М. Вивчили ситуацію. Пан Горінь написав листа на голову міськради.

Зараз справа передана до апеляційного суду до Львову.

Є надія, що там будуть адекватні судді, які й розберуться в цій ганебній справі.

Тут попрані всі закони України.

Є реальна загроза порушення цілісності території музею.

По українському законодавству, розміщення сторонніх організацій у музейних комплексах не допускається.

Роксоляна Данчин розказувала, що недавно з великими перешкодами виселила своїх «квартирантів» - страхову компанію «Оранта».

Її розповідь - класичний трилер: там був і штурм дверей та вікон, багатомісячна окупація. Виселили – перехрестилися.

І ось, нова біда стукає у ворота. В останні дні на території музею проводять дивні земельні виміри…

А до будинку музею, римо-католицька церква прискіпливо придивляється – колись тут була парафіяльна школа… Що там Президенти обіцяли передати церквам?

Ось вам і тихе музейне життя.

Тож, закликаємо всіх небайдужих – пишіть, розповсюджуйте цей ганебний факт. Телефон музею 8-03236 – 6-01-94, 3-44-35 Дзвоніть. Підтримайте музей.

Судді також повинні відповідати за свої вчинки. Якщо не перед законом, то перед людьми.

Бо, поки в Києві ділять портфелі та крісла, від країні нічого не залишиться – розпродадуть місцеві князьки нашу Україну, прикриваючись кишеньковими суддями.

А ми будемо й далі інформувати про бурхливі події.

Шеф-редактор журналу «Музеї України» Н.Іванченко

Категория: Мои статьи | Добавил: ivanchenko (03.10.2008)
Просмотров: 681 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:

Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Copyright MyCorp © 2017
Создать бесплатный сайт с uCoz