За кордоном лежать діаманти української культури: козацька зброя, картини, безцінні документи, унікальні світлини. Чого тільки не вивезли в еміграцію українці-пілігрими!
Зараз це – раритети, які вигідно продають на числених аукціонах нащадки емігрантів . В останні роки з‘явилась мода на українське. Скільки ж булав, картин і особливо шабель осіло в приватних колекціях!
Тільки наша невелика редакція, не виїжджаючи за межі України, знайшла безліч речей, які ТРЕБА було б повернути.
Чого варта історія з козацькими регаліями – ганьба української дипломатії.
Тоді, у 2006 році, незважаючи на числені запити, листи, шалену піар-компанію, ні Міністерство культури, ні уряд так і не спромоглися вчасно зреагувати і забрати з США козацькі речі - не вистачало ні грошей, ні хисту, ні патріотизму…
Росія виявилась більш моторнішою – запорозькі булави, мапи, прапори опинилися в Краснодарському краї. І ось пройшло кілька років.
Березень 2009 р. В Українському домі Держслужба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України презентувала визначну подію в культурному житті країни – до України з Канади повернулося 119 полотен видатних українських художників!
Подарувала цю унікальну колекцію для нашої країни Галина Горюн Левицька.
Більшість картин – це твори її чоловіка Мирона Левицького.
Мирон Левицький народився 14 жовтня 1913 року у м. Львові. З 1931 до 1933 року навчався у Мистецькій школі О. Новаківського; між роками 1933-1934 студіював графіку в Академії Красних Мистецтв у Кракові. Повернувшись до Львова, працював у видавництві «Батьківщина» ілюстратором книжок, звідки й почався його творчий шлях майстра гравюри. Протягом 1938-1939 видавав і редагував місячник «Ми і світ».
Під час першої радянської окупації працював художником Археологічного відділу Академії наук та Історичного музею у Львові: у цьому часі досконало вивчив архітектуру Львова, багату колекцію старовинних ікон, стиль яких пізніше став домінантним елементом його творчої манери.
За німецької окупації в 1942-43 працював в Українському Видавництві, викладав у Мистецько-промисловій школі у Львові .У 1943-1944 був військовим кореспондентом газети «До перемоги» Української дивізії зброї СС «Галичина».
З табору біженців в Австрії 1949 року емігрував до Канади.
У Торонто М.Левицький став мистецьким керівником кіностудії «Орбіт», метою якої було зафіксувати й зберегти на кіноплівці документальні матеріали про українські поселення у різноманітних закутках (місцинах, куточках) світу. Завдяки роботі на кіностудії він багато подорожував. Враження від цих подорожей пізніше лягали на його полотна.
Два роки проведені в Парижі стали визначальними для формування його мистецького модерного стилю, в якому домінували кольорові геометричні площини, з яких компонувалися майже готичні зображення на його картинах.
1958 р. у галереї «Рор Вольмар» (Galerie Ror Valmar) відбулася його перша самостійна виставка, яку прихильно оцінили французькі критики. Інші його персональні виставки експонувалися в Торонто (1961, 1963, 1964, 1973, 1976, 1978), Ватерлоо (1965), Нью-Йорку (1964, 1974), Детройті (1972), Оттаві (1975), Едмонтоні (1977), Чікаго (1984), Львові (1991) і Києві (1992).
Картини Левицького вирізняються багатою гамою теплих кольорів, лінійною стилістикою форм, певною абстрактністю, широтою жанрового діапазону від портретів, урбаністичних пейзажів та краєвидів, через графіку, дереворити з історичною чи міфологічною тематикою до ікон та фресок на релігійні теми.
Протягом свого життя створив велику кількість екслібрисів, оформив та проілюстрував у притаманному лише йому графічному стилі понад 300 книжок і часописів.М.Левицький — автор усіх картин і фресок української католицької церкви св. Андрія в Lidcombe (Австралія) (1979-1980). За його кольористично яскравим дизайном ікони іконостасу виконані з кольорового скла, оправленого у скловолокно. Ним розписана, оздоблена іконами й фресками церква св. Володимира в Канбері, збудована в ознаменування тисячоліття Хрещення Руси і названа іменем хрестителя Руси київського князя Володимира.
Помер Мирон Левицький 17 липня 1993 року в Торонто, де і був похований. (http://uk.wikipedia.org/wiki/Левицький_Мирон)
І тільки через 15 років після його смерті твори митця повернулися в Україну!
Разом з картинами Левицького до України приїхали й полотна родини Кричевських, Олекси Грищенка, Василя Хмелика, Якова Гніздовського, Любослава Гуцалюка, Михайла Кміта, Галини Мазепи, Миколи Неділка, Едварда Козака та інших художників. Всі вони - провідники відмінних, інколи антогоністичних мистецьких стилів. Полотна виконані різною технікою, тематично різнопланові. Вони яскраво і барвисто відображають не тільки творче життя своїх авторів, а й розкривають духовний світ української діаспори.
Всі ці скарби планують передати до фонду Національного музею у Львові ім. А.Шептицького
Низький уклін Вам, пані Галино, що Ви змогли достукатися у звуконепроникні дубові двері українського Міністерства культури і добилися, щоб українська спадщина повернулася до Держави, а не стала черговим експонатом чиєїсь приватної колекції.
Указом Президента України Віктора Ющенка №96/2009 від 19 лютого 2009 року за високий акт благодіяння на ниві збереження української мистецько-культурної спадщини було нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступені Галину Горюн Левицьку - колекціонера творів українських живописців, меценату, громадянку Канади.
Більшість картин – це твори її чоловіка Мирона Левицького. 