|
„Є міста, що полонять та зачаровують душу, про які передовсім хочеться сказати: яке поетичне місто!” – сказав Максим Рильський, відвідавши казкове місце на Тернопільщині – Кременець.
Перша писемна згадка про Кременець датується в Галицько-Волинському літописі 1227 роком. Тоді замком володів тесть Данила Галицького Мстислав Удатний.
Зима 1240-41 року стала важким випробуванням для міста – до стін фортеці прийшов хан Батий зі своєю ордою. Але місто вистояло. Облили Замкову гору водою – стала вона неприступною скелею, а Кременець - першим європейським містом, яке протистояло навалі монголо-татарського війська.
Кременецька фортеця пишалася своєю неприступністю – недарма Бурондай примусив князя Василька зруйнувати цю твердиню, аби розвіяти героїчний дух по горах...
А міць та слава Кременця росли і далі - росло й саме місто. В 1438 році Кременець отримав Магдебурське право, став у один ряд із Києвом, Львовом, Кам’янець-Подільськом. Сама ж фортеця після руйнувань,немов у казці, знов відроджувалась.
В ХVІ столітті проїздила по Волині польська королева Бона Сфорца, велика княгиня литовська. Бона виросла в Італії серед гір, тому зачарували її Кременецькі гори. На замковій горі виріс новий комплекс споруд: князівський палац готичного стилю, приміщення для гарнізону, гаупвахта, склади. Вся гора була обнесена високим кам’яним муром з багатьма бійницями. Фортеця була неприступна, але вразлива – на горі не було води. Щоб дістатися води – викопали глибочезний колодязь на 90 метрів, але до води так і не дійшли...
Наприкінці вересня – початку жовтня 1648 року семитисячне військо Максима Кривоноса оточило замок. До козацького війська приєдналися три тисячи ополченців. Твердиня була неприступною...
Але люди знали, де було слабке місце – звідки подавлася вода до фортеці – і замок захопили. Зараз від цього замку залишилися тількі мальовничі розвалини, стрільчата арка воріт, рештки грізного муру з вікнами-бійницями, та заглиблення для балок, на яких трималися спеціальні дерев’яні конструкції, що їх використовували захисники під час оборони. Від колодязю залишилася величезна яма, де, за переказами, живе дух королеви Бони. Королева виходить до людей тільки один раз – у Купальську ніч. Вона тримає в своїх губах ключі від королівських скарбів, захованих у цьому бездонному колодязі. Аби забрати цей ключ, примару треба поцілувати в самі вуста...
Біля підніжжя гори Черчі,на пагорбі, на П’ятницькому цвинтарі поховали козаків Кривоноса...
За легендами, козаки копали на горбі могили довгими рядами. Богослови- побратими переносили тіла мертвих із-під замку. Схилилися у жалобі коругви. Почалася поминальна панихида. Сонце сідало за гору.
-Не годиться ховати героїв у пітьму до ночі. - мовив Кривонос, - Вони ж билися за світлий день. Поховаємо побратимів, коли сонце зійде. Заснуло козацтво побіч мертвих. А коли вдосвіта встали – на місці домовин стояли кам’яні хрести і плити....
З того часу у Великодню ніч опівночі встають козаки і над містом лине гучне козацьке «Слава!»...
Ці легенди приваблюють до міста численних мандрівників та туристів. В місті багато чого можна подивитися. З минулих епох збереглося чимало культурно-історичних пам’яток архітектури.
В місті працює Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник.
Минулого року, коли я мандрувала по Тернопільщині, саме завдяки працівникам заповідника побачила й почула все найцікавіше та найкрасивіше з історії Кременеця. Завітали ми до двох музеїв міста: краєзначого та музею Юліуша Словацького. Відмінність між цими музеями мене вразила. Останній музей зроблено в родинному будинку Словацьких, де ріс майбутній польський поет.
Тихий, затишний. Це – гордість міста. Сюди полюбляють приїжджати поляки на екскурсії.
Стан краєзнавчого музею жахливий. Навіть ексурсійні маршрути обходять стороною цей музей - соромно...
А вся справа у фінансуванні: краєзнавчий – під районною владою, музей Словацького – під обласною... Звідси і всі проблеми.
Краєзнавчий музей – оберіг районної культури та історії,маючи колосальні цінні фонди, міг би стати науковим центром пропаганди краєзнавства регіона. Зараз він знаходиться на межі загибелі. Величезне приміщення давно потребує ремонту. Останній ремонт проводився у 1976 році, опалення відключили з 1996 року по 2002 р.!!! Страшно було дивитися, в якому стані стеля, стіни, експозиційні зали. Директор музею Ганна Олександрівна Бакалець була у відчаї.
За останні роки ситуація дещо змінилася – почали видавати кошти.
А виникла проблема - за будинком музею знаходиться Богоявленський жіночий монастир, який зазіхає на приміщення музею що їм ніколи не належало. У 80-х роках минулого століття це питання розглядалося в господарчому суді м. Тернополя. Тоді музейники відстояли своє право на будинок. Але вхід на територію монастиря так і залишився через ворота під аркою музею.
Одні питання та проблеми, як і в багатьох районних музеях...
Прикро, що у 2001 році, коли було створено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, музей не було включено до заповідника – все ж і статус інший, і фінансування...
Може зараз ця проблема вирішиться, адже йдеться про важливу складову історії України, а не лише окремого району. Тож мимоволі виникає питання: невже Кременецький краєзнавчий музей більш нікому не потрібен? | 
