Шукач скарбів Віктор Тригуб: «Золотий запас Січі коштує мільярди!»

Історики просто бояться коментувати їх відкриття – ніяких наукових посилань, цитат. І в той же час реальні фото, символічна зброя, прапори, антикваріат, документи… Все виникає з нічого. Скрізь – морок містики. Вони говорять, що працюють в сірій зоні історії. Такі собі люди туману. Чи їжачки… Хоча, чергової їх появи читачі спрагло чекають. Найбільшого резонансу мають розслідування таємничих слідів золотого запасу Запорозької Січі, Кубанської республіки, скарбів Махна, УНР, Полуботка… В пресі постійно виникають якісь фантастичні розповіді, які ще більше заплутують ситуацію, переводячи все до стандартів легенд.

Тож, аби прояснити ситуацію довкола казок і реалій про скарби, ми говоримо з редактором журналів «Музеї України» і «Нова Січ» Віктором Тригубом, який є членом таємничої міжнародної групи дослідників загадок української історії.

-Пане Вікторе, давайте пропустимо легенди, а будемо спиратися лише на якісь реальні факти! Отож, з чого все почалося?

-З США. Штат Нью-Джерсі. Музей Кубанського козацтва. Козацькі регалії, вивезені запорожцями з Січі на Кубань, звідти в Європу і Америку. Преса про ті події багато писала. Вірніше, про дивне пограбування російською розвідкою американського музею.

Там була непримітна потерта папка з дивними письменами, на яку ніхто особливо не звертав уваги. А даремно! Хоча, може і на щастя. Розповідають про діаспорного козацького отамана Бублика, який першим допетрав, що старі папери то ніщо інше, як зашифровані коди до місць зберігання легендарних скарбів запорожців, захованих ними на чорний день і так і не забраних. Список починався з ХУ століття! Територія нинішніх Росії, України, Білорусі, Молдови, Румунії, Польщі… Коли пан Бублик зрозумів значення тих документів, він здійснив лише один необачний крок, що вартував йому життя – оприлюднив інформацію. Через два дні його збив невстановлений автомобіль. На тому розслідування завершилося. Згодом музей пограбував російський спецназ. І папка зникла. Говорять, що нині знаходиться у відділі дешифровки якоїсь російської спецслужби. Що вони там розшифрували – не знаємо. Державна таємниця! Ми спробували провести власне розслідування, одразу потрапивши у вир незрозумілих подій, містики, таємниць, нових фактів. Тема дуже приваблива, читабельна. На жаль, колеги подають її у певному романтичному стилі. Як казку. Нова міфологема. Що дуже заважає в роботі. Спробуйте розслідувати казку! Іноді виникає відчуття, що наше життя перетворилося у пригодницький мультфільм. Коли щось реальне знаходимо, перша реакція – «Невже це правда?!». То нинішні підручники історії – казочка.

-Дозволю коротку цитату по темі: «В октябре 1917 года, несмотря на протесты Временного правительства, Краевая казачья рада приняла решение об образовании самостоятельной Кубанской республики. В феврале 1918-го к Екатеринодару (сейчас Краснодар) подступили передовые красные части. Перед самозваным правительством встал вопрос: что делать с кубанской казной? Ценные акции, золотые чаши, кресты, кадильницы, иконы в золотых ризах, драгоценности и реликвии Кубанского казачьего войска, украшенные жемчугом и самоцветами, — все это хранилось в столице края для финансирования военных действий русской армии на турецком фронте Первой мировой войны. Решили вывезти. Погрузили ценности на 80 подвод. И те как в воду канули! Дальнейшая судьба казны неизвестна».

Це сліди інформації з папки?

-Можливо. Таку кількість коштовних речей дуже важко сховати. І легко знайти. Але, непомітно це зробити неможливо! Поява маси оригінальних золотих виробів, діамантів царських часів моментально приверне увагу. Тож можна впевнено стверджувати – не знайшли! А шукають гарячково. Ми писали, де будуть копати - Станиці Владимирська, БРЮХОВЕЦЬКА (там точно щось є), Пластумовська, Лабинська. Ми отримали повідомлення, що дивні люди практично перерили станицю Тишанську (біля Покровської церкви особливо), перекопана вся станиця Акишевська. Щоб рити без свідків, спалили хутір Яндовський Краснодарського краю.

На Кубані просто істерика почалася довкола тих скарбів! Адже, їх оцінили, за сучасним курсом, у 5 мільярдів доларів! Уявляєте! 80 возів цінностей! Охорона, їздові, копачі… Ніхто не здав, нікому не розповів. Приблизно розуміють, де шукати, а знайти не можуть! Ще жодного разу в Україні чи на Кубані, ніхто ніколи жодного скарбу запорожців не знайшов! Вміли ховати!

Ми ж скористалися можливостями офіційних біоенергетиків журналу «Нова Січ» козацьких генералів Валерія Пильника і Юрія Курилеха. Дослідили цю загадку. Справжні запорожці, які на початку ХХ століття ще жили на Кубані, володіли дуже сильними характерницькими навичками. Це і масовий гіпноз, і блокування волі, пам‘яті, закляття, чари. Коли це врахували, все зрозуміли. Золотий запас Кубанської республіки знайдуть або дуже підготовленні люди, або він відкриється сам. Хоча, я думаю, буде лежати ще довго…

-Тобто, Ви не вірите у його існування?

-Той скарб існує – це однозначно! Нашій команді він недоступний. Ми йдемо слідами чотирьох козацьких спецгруп, які у 1920 році, таємно проникали до Кубанського скарбу з врангелевського Криму. Ось тут може бути результат! Можливо Адигея? Гірський аул Шенджій? Як можна пояснити дуже дивний десант генерала Улагая з Криму на Кубань? Спецгрупу ВЧК, яка у 1921 році, безрезультатно рила на Кубані за наказом Дзержинського. Згадують станиці Павловська, Атаманівська, Староминська, Старощербинівська...

Коли Махно взяв Крим, мінімум три «золотих» групи були на Кубані. Можливо, вони туди повернулися. Одна група таємно проникла до сховища, взяла якісь цінності і рибацькими баркасами, через Піщані острови в Азовському морі, висадилися в районі Кривої коси. Як ми зрозуміли, вивезене десь там і заховали. Козацький біоенергетик Валерій Пильник, стверджує, що скарб так і лежить.

Вдалося вирахувати другу спецгрупу, що пройшла той же шлях через Азовське море і дійшла аж до станції Іловайськ (Донецька область). Випадково знайшли діда, якому тоді було років шість, що бачив десяток людей у офіцерській формі, які щось закопали під Іловайськом. Наступного дня, спецгрупа наштовхнулася на великий загін червоних. Хтось загинув, хтось втік. На жаль, про цю історію дізнався звичайний чоловік, який захворів скарбом, ставши затятим чорним археологом. Копає вже кілька років. Ми теж спробували вирахувати те місце. На жаль, поки що невдало.

Свого часу, ВЧК-ОГПУ створило спеціальну групу з розшуку скарбів. Щось знайшли. Згадки про інше, задокументували. Дуже цікаві матеріали зберігаються в Харкові, у колишньому архіві ОГПУ...

-Значить, слід чекати напливу авантюристів у Новоазовський, Старобешівський і Амвросіївський райони Донецької області? Тамтешні скарби без закляття?

-Так! Як ми розуміємо, крім золотих монет, там в основному дуже цінні діаманти царської огранки! Козаки не могли взяти нічого важкого і об‘ємного. Ситуація була дуже складною. Скрізь бої, патрулі. Нічого не зрозуміло. Дуже сумнівно, що хтось вижив і зміг повернутися. Та і куди можна було діти діаманти у сталінські часи? Моментальний арешт. Ось ця лінія скоро буде мати потужне продовження. Можете уявити кілька кілограм царських діамантів? Експерти оцінюють їх у кілька десятків мільйонів доларів! І як їх шукати? Металодетектор тут не допоможе… Звичайно, зі сторони це все виглядає як чергова легенда. Яка зразу перетвориться на красиву казку, якщо хтось ті три схованки знайде. Та навіть одну… Ми три літа ганяли по Донбасу в пошуках. Я розумію, що це таке, реальні пошуки. Знайти можна лише за точною картою, або за отими загадковими кодами з папки. Але, описи в подібних документах теж приблизні. Типу три сажені від високого дубу і сто кроків на схід від великого каменю. Це все можна перетворити в розкішну гру для підлітків – знайди діамантовий скарб, перекопавши бабці город. Романтика неймовірна! Багаття, степи, море, розпечена земля, міношукач… Кожний чоловік повинен спробувати відшукати козацький скарб! Хоча, я особисто вже з більшим задоволенням про це пишу, ніж копаю…

-А як рухається розслідування щодо Парутинського десанту, який завдяки Вам теж став легендою? Кажуть, що охорона заповідника «Ольвія» єдина озброєна автоматами…

-Правильно! Треба ж якось зупинити чорних археологів!

Особливу роль у тих подіях зіграв останній Прем‘єр-Міністр  Кубанської Народної республіки та Верховний отаман Кубанського козачого війська Василь Іванис. Десь на початку 1920 року, в Криму, до Василя Іваниса прийшли два старезних діди-запорожці. Знаючи, що у козаків виникли фінансові проблеми, розповіли про золото Гетьмана П.Сагайдачного, надійно схованого серед руїн Ольвії. Скарб захищало сильне закляття, накладене козаками-характерниками. Існує кілька орієнтирів, спираючись на які, рано вранці, можна знайти місце, де лежить золото. В обстановці підвищеної секретності, вирішили відправити на Парутине десант. На жаль, не знали, що серед них був агент ЧК, завербований під загрозою розстрілу сім‘ї... Він і повідомив червоних про акцію.

Було відібрано п‘ятдесят перевірених козаків. Добиратися вирішили на невеликому судні, пригнаному з Кубані. Суденцем керувала козацька команда з трьох чоловік. Потрапили у засідку. Всі десантники загинули в бою на березі.

Механіком корабля був юний Микола Остапович Тютюнник з станиці Брюховецької. Саме він і розповів про десант отаману Американського козацтва Сергію Цапенку, під час одного із заходів в США. На той момент, Тютюннику було 98 років! Як ми дізналися, старий козак живе і досі! Тютюнник живе у Пітсбургу, Пенсильванія. Далі пішли інтриги, про які не час говорити в пресі. Сагайдачний у тому поході взяв кілька міст. Було кілька тонн цінних трофеїв. У тому числі золото, срібло, монети, каміння. Уявити цінність того скарбу важко! Його треба просто знайти! Але, хто? Як? Коли? Чекаємо. Ми втяглися у розшуки булави Кубані і архіва прем‘єра Іваниса. Пішла така містика – пояснити те неможливо! Іванис вивіз булаву на Захід. Перед смертю у 1974 році, він написав Заповіт, згідно якого цінний особистий архів та булава Сірка (Кубані), передавалися на зберігання до Колегії Святого Андрія у Вінніпезі (Канада). У випадку, якщо Кубань увійде до складу України, Іванис просив булаву і архів передати до Краснодару. Якщо Україна стане незалежною без Кубані - цінності переправити до Дніпропетровського історичного музею імені Д.Яворницького. Ми організували розслідування в Канаді. Діаспора радо кинулася на допомогу. Як по команді, все затихло. Залучили лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока. Навіть спільну прес-конференцію робили. Він телефонував нашому послу в Канаді. Теж тиша. Кажуть, була паралельна гонка російської розвідки. Вони теж ні з чим. Питань більше ніж відповідей. Тут уже сіра зона не історії – міжнародної політики.

-Які сюжети! Готовий міжнародний детектив! А що довкола скарбів Мазепи?

-Гетьман Мазепа був змушений залишити Україну з мінімумом коштовностей. Хоча, оцінюючи його за сучасною шкалою, можна говорити, що він був одним з найкрутіших олігархів Європи. Багато чого росіяни знайшли. Більшість так і лежить в надійних схованках. У стінах церков, підземеллях. Колишній директор Нацзаповідника «Переяслав» Михайло Сікорський, організував розкопки підземного ходу з ймовірними скарбами Мазепи. Через ризик обвалу роботу припинили. Хоча, були поруч. За те місце можна не хвилюватися – заповідник, охорона. Колись науковці продовжать пошуки. А ось закинуті церкви, монастирі, колишні козацькі села, де ніхто не живе, продовжують грабувати. Потрібні серйозні державні кроки. Про російські архіви, спецхрани  взагалі не хочу говорити. От там дійсно розкішні наші скарби! І копати не треба!

-Ми розуміємо, що тема скарбів буде постійно звучати. І мабуть Ви праві, коли подаєте це все як легенди. Жити з казкою легше. Історія, подана так захопливо, під таким кутом, буквально оживає. Ніщо так не піднімає патріотизм, як легенди про наші незнайдені скарби!

Отаман Американського козацтва Сергій Цапенко - активний учасник пошуків